Позиція

Оцінка процесів, що відбуваються в країні

Сьогодні, якщо умовно ділити країну на дві партії, є «партія бідних» і « партія багатих». «Партія багатих» — це приблизно 10 % населення, «партія бідних» — близько 90 %, які за своїм соціально-економічним становищем готові голосувати за соціал-демократів, соціалістів європейського зразка.

Але, крім того, «партія багатих» ще ділиться на партію «імпортерів» і партію «експортерів», у яких абсолютно різні бізнес-інтереси.

Природа капіталу партії «імпортерів» — це імпорт, який вони завозять в країну, і фінансовий капітал, який цей імпорт обслуговує. Їх завдання — купити за кордоном, а в Україні продати.

Друга партія представляє промислово-виробничий і аграрний капітал. У них в руках сконцентровано вітчизняне виробництво і вони, відповідно, зацікавлені в тому, щоб виробити в Україні і продати за кордон.

Ці дві групи і б’ються за владу в Україні. У них знаходяться практично всі засоби виробництва, банківська система та ЗМІ. Як їх не тасуй, у результаті виходить одне і те ж. Багато років олігархи воюють між собою і зіштовхують лобами дві частини України. Одні говорять про Донбас, інші — про Львів. А де ж решта України — Одеса, Миколаїв, Херсон? Я йду в Президенти, в тому числі тому, щоб голос Півдня був почутий, щоб влада почула решту України.

Якщо люди очікують, що мільярдер почне для них працювати — не вірте. Всі діють за принципом: розділяй та володарюй. І їх вплив настільки великий, що у людей просто немає вибору — президент знову буде олігарх.

Нам потрібно йти шляхом ринкового соціалізму. Взяти краще від соціалізму, як у Білорусії, і від ринку. За це я виступаю, як переконаний соціал-демократ. Сліпо копіювати білоруський досвід не потрібно. Ми повинні розвивати демократію.

Лукашенко своїх олігархів «приструнив». А наші хочуть, щоб під них «лягла» вся Україна. Закликаю: хто проти олігархів, хто хоче порядку — хай підтримує мене. Тому що порядок починається з Цушка!

 

Захист прав власності

Як тільки у нас в країні змінюється влада, постає питання переділу власності. І так щоразу — одні й ті ж граблі.

Після розвалу СРСР, тільки Балтійські країни змогли вирішити це питання. Якщо їм не зайнятися, ми ніколи не зможемо залучити достатні інвестиції. В Україну не хочуть вкладати не тому, що податки високі або низькі, а тому, що у нас бізнес можуть просто відібрати.

Простий приклад — будь-хто з нас, хто має житло — має тільки житло. А в Європі — це ще і капітал. В Україні держава тільки реєструє акт купівлі-продажу і більше ніякої відповідальності не несе. І ви в будь-який момент можете стати жертвою шахрайства і втратити свою власність.

Естонці, наприклад, розробили одне з кращих законодавств у цій сфері. Власність реєструє не БТІ, а суд — іменем держави. Це титульна система. Що це дає? Простий приклад. Родич продає квартиру дитини, поки вона перебуває в інтернаті. Квартиру купують інші люди. Дитина виростає, покидає інтернат і заявляє про права на квартиру. У нас в країні, залежно від матеріалів справи, або дитина залишиться без житла , або покупець його втратить. А при титульній системі держава гарантує право власності, і обидві сторони будуть задоволені, ніхто не піде скривдженим.

У тій же Естонії рейдерство неможливо в принципі. Тому перший пункт моєї програми — прийняття законодавства про закріплення права власності. Це база для будівництва ринкової економіки. Ми захищаємо не тільки державну, а й комунальну, приватну власність.

А після прийняття цього закону, потрібно провести інвентаризацію і формалізацію державної та комунальної власності. Потім — зробити формалізацію власності громадян: власників квартир, земельних ділянок, закріпити власність в кадастри та записати до реєстрів, які повинні бути відкритими для кожного громадянина. Під тиском відкритості інформації про майно рейдерство скоро зникне як явище, втративши передумови свого існування.

 

Місцеве самоврядування

Федералізацію можна по-різному робити. Якщо говорити про федералізацію то Німеччина, Бразилія і Росія — це, насправді, унітарні держави. Жоден суб’єкт не може вийти з їх складу. Все в цих країнах визначається співвідношенням повноважень центру і регіонів. А можна так зробити, що замість одного диктатора ми отримаємо 25 місцевих князьків. Такої федерації нам точно не потрібно. Я розумію місцеве самоврядування по-іншому. Упевнений, що Україну очікує третій Майдан, якщо ми не передамо широкі права регіонам.

Нехай центр відповідає за роботу НБУ, МЗС, МВС (з функціями як ФБР у США), Міноборони, Генпрокуратури (але з повноваженнями, як у Європі), Службу зовнішньої розвідки, СБУ, Антимонопольного комітету та митниці. Всі інші повноваження — віддати на місця. При цьому ліквідувати облдержадміністрації та райдержадміністрації як такі. Замість них — виконкоми, голови яких не призначаються, а обираються народом. Базовими, основними одиницями є: село, селище, місто.

Владу треба віддати на місця, де люди повинні вирішувати, як їм жити, і мати для цього всі важелі, передусім, економічні. Тобто потрібно залишати більшу частину податків у місцевих бюджетах.

 

Реформа податкової системи і держзакупівель

Один з найбільш корумпованих податків, які працюють тільки на олігархію, — це ПДВ. Його необхідно замінити податком з продажу.

Наприклад, в селі фермер продав 1000 тонн зерна. Податок з продажу — 5 %. З них — 1 % залишається в сільраді, 1 % — у райраді, 1 % — в область, 2 % — йдуть до центрального бюджету. Зацікавлені всі.

Податок на прибуток повинен розподілятися за таким же принципом. Умовно 10 % податку залишається в сільраді, 10 % — в районі, 10 % — в області, 70 % — в центр. Сільрада може давати підприємцю пільгу тільки на рівні своїх податків, тобто звільнити від 10 %, щоб розвивалися робочі місця. Про розподіл відсотків можна дискутувати але підхід повинен бути таким.

Податок на прибуток треба сплачувати не за місцем роботи, а за місцем проживання. При цьому потрібно ввести електронну безконтактну систему сплати податків — контакт з чиновником передбачає «відкат».

Державні закупівлі потрібно зробити у формі електронних торгів, як, наприклад, у Південній Кореї , законодавство якої рекомендовано ООН, як найкраще. Будучи головою АМКУ, я відвідав економічний форум в Південній Кореї, де домовився про виділення нашій країні грошей на реалізацію подібної системи. Приїхали фахівці, але з ними відмовилася зустрічатися наша влада, оскільки це їй не вигідно.

 

Вотум довіри

Останню неділю березня (це час здачі річної звітності, коли можна зробити висновки про виконану роботу) потрібно зробити «Днем вотуму довіри» — щорічного референдуму з підтвердження повноважень чиновників усіх виборних посад: від депутата сільської ради до народного депутата, в тому числі, голів сільського, селищного, міського, районного та обласного виконкомів, а також суддів. Якщо чиновник набрав 50 % плюс 1 від тих, хто проголосував (навіть якщо на референдум прийшло 20 % населення) — залишається працювати далі. Якщо ні — призначаються вибори в останню неділю травня.

Це шлях до запобігання фальсифікацій – за умови щорічного голосування всіх не купиш. При такій системі бізнесу просто буде не вигідно йти в політику — щороку занадто дорого вкладати гроші. Адже в будь-який момент тебе можуть зняти. А у політиків буде стимул працювати так, щоб їх не вигнали.

Хтось скаже  що це дорого для бюджету. Насправді, ціна питання — 500 млн. доларів. Але ж за рік у нас розкрадаються десятки мільярдів! Так що економія явна.

 

Крим та Україна

Крим — це українська територія. Але сталося те, що сталося. Потрібно подивитися правді в вічі: Україна втратила Крим, бо так вирішили кримчани. Без єдиного пострілу окупації не буває. 23 роки центральна влада займалися не економічним розвитком Автономії, а переділом кримських земель. Та для тих же кримських татар навіть закон про депортований народ не змогли прийняти. Цим і скористалися.

Але все ж, в першу добу ще можна було зупинити окупацію — дати команду боєздатним батальйонам морської піхоти, які без стрілянини могли зупинити всі рухи в Криму. Можна було зупинити роботу кримського парламенту, який порушив Конституцію України. Потім цього вже не можна було робити, інакше була б велика війна. Процес став незворотнім.

Так, це можна було зробити, але для цього не вистачило сміливості у нинішньої влади, яка, можливо, не встигла розібратися в ситуації.

А з приводу повернення півострова, можна запропонувати варіант часів ФРН і НДР. Західний Берлін 40 років створював достойні умови життя для людей. В результаті — східні німці самі зламали стіну для возз’єднання із західними. Коли у нас умови життя за соціально-економічним та демократичним рівнем будуть вищі, ніж у Криму в раза три, то самі кримчани будуть до нас проситися. Тільки через економічні механізми ми зможемо повернути нашу територію.

Зараз потрібно кинути всі сили на розвиток економіки, особливо зайнятися Одеською, Миколаївською, Херсонською областями та прибережними районами Азовського моря. Розвивати їх аграрний і курортний потенціал, створити Південну туристичну зону, щоб і їх не спіткала доля Криму!

 

Агрополітика

Для того, щоб сьогодні розпочати розвивати село потрібно найголовніше — видати кредити селянам під низькі відсотки, створити систему страхування врожаю, і більше ніяких пільг селу не треба. Якщо селянам дати ресурси і захистити, то вони самі вирішать, що їм робити. Але не треба грабувати, наприклад: отримав бензин — віддай відразу ПДВ, а урожай буде через півроку. Де взяти ПДВ, якщо нічого ще не продав, навіть не виросло ще ?

Ресурс села під кредити — це земля. Але, до закріплення власності, не можна вирішити питання з продажем землі, так як українців знову пограбують. Вихід: ввести в обіг право оренди землі, зробити його ринковою категорією. Сама земля не цікава, цікавим є право нею користуватися.

Ще одне дуже важливе для країни стратегічне завдання — збереження родючості сільгоспземель. Сьогодні нове керівництво Мінагрополітики пропонує відмовитися від сівозміни. Ми за роки Незалежності вже втратили більшу частину родючих земель сільгосппризначення. Знищили соняшником і не тільки. Тому має бути обов’язкова семипільна сівозміна, особливо, де сіється соняшник. Інакше залишимо внукам пустелю.

 

Реформа охорони здоров’я

Охорона здоров’я у нас сьогодні більше нагадує «здравозахоронення». «Підлила масла у вогонь» і, так звана, медична реформа.

Сьогодні МОЗ вирішує, де і яку лікарню або поліклініку закрити. Люди, звичайно, обурюються. Тому таке право — закрити лікарню, має належати виключно пацієнтам. Це можна зробити за допомогою ринкових механізмів.

Перше: всі медичні установи перевести на госпрозрахунок, передавши їм за гривню на рік весь комплекс (лікарню , медобладнання і т.д.). Головлікар зі своїм колективом беруть його в оренду. Обов’язкова умова — сильна профспілка.

Друге: скасувати «кріпосне право», коли громадянина закріплюють за певною поліклінікою або лікарнею. Ми ж в житті чинимо по-іншому : шукаємо хороших лікарів і все одно їм платимо.

За Мінохорони здоров’я потрібно залишити тільки 2 функції: установка максимальних тарифів за послуги та сертифікація. Виходити за верхню межу тарифу не можна. При цьому люди можуть вибирати, в якій клініці та у якого лікаря лікуватися, виходячи зі співвідношення ціни і якості.

За допомогою цього механізму усувається корупція, тому що надання послуги сьогодні, практично нелегально, коштує дорожче, а при створенні конкурентних умов, самі лікарі будуть зацікавлені в тому, щоб утримати пацієнта. При цьому, за незаможних людей послугу повинна сплачувати держава за допомогою системи талонів, які підлягають оплаті.

При такій системі медустанови, що не витримали конкуренції, в які не йдуть люди, змушені будуть закриватися. Залишаться ті, які пропонують оптимальне співвідношення ціни і якості.

Однак, швидка допомога (ургентна медицина) повинна залишатися державною, тобто повністю на бюджетному фінансуванні. При цьому організація, яка надаватиме послуги швидкої допомоги, повинна визначатися на тендерній основі за замовленням місцевої влади. А тендер може виграти і приватна компанія, залежно від співвідношення ціни і якості. Це також конкурентний механізм під контролем держави.

Створивши, таким чином, ринок медицини, можна буде приступати до впровадження страхової медицини. Але це наступний етап.

 

Реформа освіти

У нас в державі абсолютно нераціональний підхід до освіти. В результаті — процвітає корупція, а ВУЗи готують «слабких» і, часто, нікому не потрібних спеціалістів. До того ж корупція проникла в саме міністерство, яке сьогодні вирішує, який ВНЗ закрити або приєднати.

Я пропоную наступний вихід: позбавити всі ВУЗи бюджетного статусу (крім шкіл та дошкільних закладів). Вони також повинні бути госпрозрахунковими, по типу медичних. Держзамовлення залишити згідно закону, але гроші, закладені в бюджет, повинні направлятися в той ВНЗ, куди йде студент .

За Міносвіти залишити функції встановлення стандартів статуту ВНЗ, загальноприйнятих стандартів навчання, формування держзамовлення. У результаті конкуренції у нас з 800 ВНЗ залишиться 50, але тих, які дають якісну освіту, здатну конкурувати на міжнародному ринку.

Принцип держзамовлення має бути наступний. Наприклад, країні потрібні інженери. Відразу потрібно визначити, де вони будуть працювати. Тут замовником може виступити власник великого підприємства. Приміром, замовнику потрібно 50 інженерів з Дніпропетровського та Київського інститутів. У контракті обов’язково має бути прописано, що абітурієнт після закінчення вузу зобов’язаний відпрацювати три роки на підприємстві, яке фінансувало його навчання. Бізнес, який інвестує в підготовку фахівців, таким чином, стимулює освіту.

 

Зовнішня політика: безпека і стабільність

Україна має заявити про свій статус, як післявоєнна Фінляндія — нейтралітет. Однак він повинен гарантуватися не меморандумом, так як це було в Будапешті, і виявилося абсолютно неефективним, а рішенням Ради безпеки ООН — спеціальною резолюцією.

Але, крім того, всі подібні рішення: входити в МС, або в ЄС чи залишатися нейтральною країною, повинні супроводжуватися тримісячним громадським обговоренням з роз’ясненням плюсів і мінусів. І тільки після цього — ухвалення рішення на референдумі. А підписувати в сліпу подібні договори не можна, так ми перетворюємося на колонію.

Наприклад, Україні потрібно адаптувати під ЄС 18 тис. стандартів, а адаптовано тільки 6 тис. ЄС каже, що знімає для наших товарів мито, але нам, практично, нема чого туди продавати. Повинні бути симетричні кроки назустріч один одному.